Перейти до основного вмісту
канефрон

Пієлонефрит

Багато захворювань у нефрології не мають патогномонічних симптомів, що значно ускладнює діагностику патології. До них належить низка запальних процесів. Вважається, що пієлонефрит — це інфекційно-запальний процес, що вражає інтерстиціальну тканину нирок (паренхиму). При цьому з’являються нові дані, що доповнюють розуміння щодо механізму і фізіології його походження. Найчастіше на пієлонефрит страждають жінки через особливості будови видільної системи, а також чоловіки з певного віку, які страждають на патологію простати.

Що таке пієлонефрит?

Пієлонефрит вважається все ще актуальною проблемою сучасної нефрології, оскільки процес досить складно піддається повному лікуванню. Є думка, що пієлонефрит зачіпає запальним процесом навіть сечоводи й іноді — сечовий міхур. На практиці ж часто не можна впевнено стверджувати, який із патологічних процесів є первинним.

Так що таке пієлонефрит і чим він небезпечний? У цієї патології немає чітко вираженої симптоматики, іноді саме захворювання протікає під маскою поганого самопочуття — підвищення температури, нудота, блювання, озноб. Саме з цієї причини пацієнти не одразу звертаються по медичну допомогу. Для лікування гострого процесу й загострень використовують антибіотики, оскільки це інфекційний процес, а також комплексні препарати з антисептичним і спазмолітичним ефектом, зокрема рослинного походження.

Причини розвитку захворювання

Пієлонефрит належить до групи інфекційних захворювань і спричиняється, найчастіше, кишковою паличкою, стафілококом, ентерококом або бактеріями роду Proteus. Патогени потрапляють у нирку через кров (гематогенним шляхом) із вогнища інфекції, який може знаходитися в будь-якій частині організму, а також висхідним шляхом за циститу або уретриту. Є групи ризику, представники яких частіше страждають на пієлонефрит:

  1. Діти у віці до 7 років.
  2. Вагітні жінки.
  3. Люди з вродженими аномаліями будови нирок і сечовивідних шляхів.
  4. Чоловіки із захворюваннями передміхурової залози (аденома, гіперплазія, пухлини).
  5. Особи із сечокам’яною хворобою.
  6. Пацієнти з цукровим діабетом.
  7. Люди зі зниженим імунітетом і ті, хто переносив інфекції сечової системи раніше.

До причин пієлонефриту відносять і хірургічні втручання, зокрема установку катетера. Також у небезпеці пацієнти з порушеним відтоком сечі, з неправильним зворотним закидом сечі в балії (рефлюкс).

Симптоми пієлонефриту

Серед ознак пієлонефриту іноді немає специфічних проявів, тому одразу діагностувати це захворювання буває важко. Але здебільшого пацієнти скаржаться на:

  • підвищення температури, лихоманку, озноб;
  • нудоту, блювання, не пов’язані з прийманням їжі;
  • біль у попереку з боку ураження;
  • прискорене сечовипускання;
  • характерний «рибний» запах і мутний колір сечі.

Також до симптомів пієлонефриту належать загальна слабкість, стомлюваність, невеликі набряки, особливо одразу після пробудження. Деякі пацієнти зазначають періодичне прискорення серцебиття.

Для важкого перебігу пієлонефриту характерна висока температура, швидка маніфестація захворювання. Наростають явища інтоксикації, температура досягає високих позначок, з’являється сильний і різкий біль у попереку, часто не тільки локальний, але й дифузний.

Симптоми пієлонефриту в дітей часто маскуються під звичайне ГРЗ. У разі надання медичної допомоги не в повному обсязі процес переходить у хронічний.

Під час хронічного запалення нирок клінічна картина може бути стертою, без яскраво виражених ознак. Деякі пацієнти скаржаться на нездужання, відсутність апетиту, млявість, сонливість. Іноді відзначається тупий ниючий біль у попереку, часте й болісне сечовипускання. Цей випадок схожий на запалення нижніх сечових шляхів, цистит, і діагноз потребує ретельно зібраного анамнезу та діагностичного комплексу.

Діагностика

Діагностика пієлонефриту ґрунтується на проявах (озноб, дизурія, біль у ділянці попереку) і клінічних дослідженнях — загальному аналізі сечі, біохімії крові. При зборі анамнезу важливо відзначити наявність хронічних вогнищ інфекції (нелікований карієс, часті простудні захворювання), переохолодження, цистит, перенесені хірургічні втручання та інші чинники ризику.

Під час огляду пацієнта звертають увагу на блідість шкірних покривів, позитивний симптом Пастернацького, підвищення артеріального тиску, набряклість. Але найбільш інформативним, зазвичай, є аналіз сечі, у якому визначається велика кількість бактерій, лейкоцитів, білок і гематурія. Ультразвукове дослідження (УЗД) необхідне для оцінювання розмірів нирки, щільності її тканини та наявності або відсутності каменів, пухлиноподібних утворень та інших причин порушення відтоку сечі. Іноді потрібно підтвердження діагнозу за допомогою тонших сучасних інструментів — комп’ютерної томографії (КТ) або магнітно-резонансної терапії (МРТ). Характерним для пієлонефриту є збільшення нирки в об’ємі, потовщення й ущільнення паренхіми з одночасним розширенням чашок і балій, наявність грубих рубців у кортикальному шарі

при множинних попередніх запаленнях. Однак, у запущених випадках хронічного запалення орган зморщується, функції нирки порушуються.

Під час лікування пієлонефриту ідеально знати мікроорганізм для призначення етіотропної терапії, що можливо тільки після бакпосіву сечі.

Принципи призначення терапії

Лікування пієлонефриту завжди комплексне, охоплює антибіотикотерапію, купірування симптомів спазмолітиками, знеболювальними препаратами, усунення обструкції, що перешкоджає відтоку сечі. Іноді вдаються до хірургічного втручання.

У комплексному лікуванні гідне місце займає фітотерапія з комплексним впливом на сечові шляхи. Наприклад, німецький препарат Канефрон® H надає не тільки антимікробну дію, але і зменшує спазм сечовивідних шляхів, покращує сечовипускання, бореться із запаленням, чим підвищує ефективність лікування антибіотиками. Стандартизований вміст діючих активних речовин у фітопрепараті Канефрон® Н забезпечується концепцією фітонірингу. Високі вимоги до рослинної сировини, високотехнологічна екстракція активних компонентів дають змогу створити фітопрепарат із максимальною кількістю діючих речовин. Ефективність підтверджена клінічними дослідженнями.

  • Антибактеріальний ефект Канефрона® Н і поліпшення пасажу сечі здійснюються завдяки комплексу екстрактів із листя розмарину, трави золототисячника й кореня любистку.
  • Листя розмарину містять розмаринову кислоту, що допомагає боротися із запальним процесом.
  • Екстракт кореня любистку зменшує больовий синдром внаслідок спазмолітичного ефекту й покращує сечовипускання.

Таблетки та краплі Канефрон® H містять стандартизовану дозу речовини, що важливо під час призначення препарату. Можуть застосовуватися для доповнення терапії пієлонефриту і в якості профілактики, оскільки запобігають загостренню і хронізації захворювання.

Комбіновані лікарські засоби дозволяють вирішити одразу кілька проблем, тоді як ризик розвитку небажаних реакцій зведено до мінімуму.

Профілактичні заходи

Профілактика пієлонефриту важлива насамперед для людей із групи ризику. Вони мають проходити регулярний профілактичний огляд у фахівця, а за появи можливих симптомів запалення нирок звертатися по допомогу й не займатися самолікуванням. Є низка рекомендацій, що підходять для кожної людини:

  1. Споживання оптимальної кількості рідини, щоб забезпечити адекватний пасаж сечі.
  2. Уникати переохолодження.
  3. Вчасно санувати вогнища інфекції.
  4. Дотримуватися правил особистої гігієни (особливо для жінок).

Оскільки пієлонефрит часто розвивається в людей зі зниженим імунітетом, важливо звернути увагу на рівень фізичної активності, дотримуватися режиму роботи та відпочинку, регулювати харчування, споживати більше овочів і фруктів.

Для профілактики загострення процесу в людей із хронічним пієлонефритом багато лікарів, у якості превентивних заходів, рекомендують приймання рослинних препаратів, зокрема Канефрон® H.

Перед застосуванням важливо порадитися з досвідченим фахівцем.


1 Обережно, пієлонефрит. А. А. Некрасова, Текст наукової статті за фахом «Клінічна медицина», 2004 р

2 Структура захворюваності на пієлонефрит. Стяжкіна С.Н., Чернова М.Л. Іжевська державна медична академія.

3 Клінічна нефрологія. Керівництво для лікарів. Папая А.В., Савінкова І.Д. Санкт-Петербург, Медицина, 1997, 15 с.